Починалася зима. Холодний вітер виспівував свою сумну пісню, намагаючись підняти з землі опале листя. Він смикав гілки дерев, але їм було байдуже, бо вони спали... Не могла заснути лише Груша. Вона сумувала. Вона навіть не опиралася поривам вітру, бо в його холодних обіймах їй було не так самотньо... До вечора вітер ущух. І смуток у Груші став таким гнітючим і густим, що перетворився в клуби туману, які покотилися нічним садом. А під ранок десь узявся морозець. Він весело хукав на дерева, зодягаючи їх серпанковим інеєм.
Яка ж то була краса! Але Груша сумувала... Навіть ніжний промінчик сонця, який ледь-ледь пробивався з-за хмар, не приніс їй утіхи. Від сонячного тепла кристалики інею танули і Груша плакала...
— Ой, яка ж ти сьогодні красива!
Від несподіванки Груша здригнулася і на хлопчика посипалися іскринки інею. Хлопчик весело засміявся, але побачивши сльозинки на вітах, співчутливо спитав:
— Ти плачеш? Чому?
—Я сумую... — ледь чутно відповіла Груша.
— Чому сумуєш?
— Бо я нікому не потрібна.
— Чому? — вперто допитувався хлопчик. Він взяв гілочку Груші у свої маленькі долоньки і цей теплий дотик розбудив в ній багато-багато спогадів...
— Я зараз нікому не потрібна, бо в мене нічого немає. Ні листочків, ні квітів, ні плодів... От коли я це все мала, то була потрібна тобі і твоєму дідусю, і пташкам, і комахам, і звірятам. Тепер так холодно і до мене ніхто не приходить, а сестрички мої сплять і не можуть поговорити зі мною... — Груша сумовито хилила своє віття. Але враз якийсь гарячий дотик знов змусив її здригнутись. Хлопчик плакав і його сльозинки капали на гілки Груші.
— Чому? Чому ти плачеш? — здивовано запитала Груша.
— Мені сумно разом з тобою... Але хіба ти не знаєш, що навесні ти знову зодягнешся зеленими листочками і знову розквітнуть твої квіти?
— Зараз холодно і сумно, тому я вже не вірю, що так колись буде.
— Буде, я впевнений, що буде! — Хлопчик витер сльозинки і весело застрибав навколо груші. — Ти пам’ятаєш, як весело гули бджоли та джмелі навколо твоїх квіточок? Хоча я трохи їх боявся...
— Пам’ятаю! Вони дружно збирали нектар з моїх квіточок і дуже-дуже дякували мені. Але чого ж ти боявся їх? Вони такі трудолюбиві й не злі...
— Та я і їжаків спочатку боявся, аж поки дідусь не познайомив мене з ними!
— О, тут біля мене ціле літо жила велика їжакова сім’я. Особливо весело було вночі, коли вони шушукалися, борюкалися, і гралися в їжакові хованки. А восени вони мені й за листочки дякували, бо утепляли нами на зиму свою нірку. Скажу тобі по секрету, що вони зимують отут, у нашому саду! От тільки не знаю, чи груші мої їм смакували... А білочці точно смакували, бо вона й для маляток своїх брала в мене гостинці!
— І нам твої груші дуже до смаку! Бабуся навіть варення з них зварила. На всю зиму вистачить!
— Чудово! Ви їстимете варення і згадуватимете про літо, про спів пташок! О, як вони полюбляли ховатися в моїх гілках і дзьобати комах...
— А пам’ятаєш оту жирну незугарну гусінь, яка жерла твоє листя?
— О, пам’ятаю! Мені було так неприємно цілий день чути її чавкання... Але якось вона загорнулась в кокон і заснула. А потім одного ранку з кокона вилетів великий метелик. Він сів на мою гілочку, граціозно вклонився і так щиро подякував мені за смачні листочки, які дали йому силу рости і перетворитись в метелика!
— Так це був отой прегарний метелик, який сів на капелюх мого дідуся? Ми тоді читали книжку під твоїми розлогими вітами... В ній такі чудові малюнки! І такі важливі слова...
— Пам’ятаю! Слова про те, що є Той, Хто дуже любить нас всіх і турбується про нас!
— Отож, тоді чому тобі сумувати?
— Я вже не сумую. Смуток втік! Я вже заспокоїлась і дуже хочу спати! Ти прийдеш до мене навесні? — Груша весело обсипала Хлопчика останніми іскринками інею.
— Прийду! До зустрічі! — радісно вигукнув Хлопчик, усміхаючись першим сніжинкам, які линули з неба.
«Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!»
(До Римлян 12:15)
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Галочко, чудово! Ти повернула мене в дитинство! Божих тобі рясних благословінь і ще багато таких прекрасних історій:)). Комментарий автора: Дорогенька Надієчко,щиро дякую за увагу та підбадьорливі слова! Благодаті та радості від Господа)
Поэзия : Не от дел - Лариса Зуйкова Добрыми делами не оправдается пред Господом никакая плоть, иначе Христу не нужно было бы умирать, но Он умир за нас, когда мы были ещё грешниками. На этот текст один брат написал мелодию.
Проза : Четыре реки. Часть-3 - Ирина Ефименко Автор: Visla Isaeva( псевдоним автора)
Источник: http://revelations.ucoz.net/blog/chetyre_reki_chast_3/2015-05-04-9
Для оформления книги использована картина христианской художницы Dolores Develde с ее личного письменного разрешения.
Ссылка на источник:
https://www.facebook.com/doloresdevelde/media_set?set=a.2045198244650.2103112.1085190801&type=3
The book not for sale!
