Когда тебя в семье не понимают…
И враг шепнет ещё, ты – невезуч…
Знай, что Господь тебя сильнее обнимает
И выйдет Солнце Правды из- за туч!
Пускай родители ещё Христа не знают…
А ты познал, то ярче им свети!
Они в тебе Любовь увидеть ожидают-
Яви им жизнью всей Воскресшего! Яви!
Бывает, что домой идти не хочется…
Там снова ругань… И наркотик… И вино…
А по ночам, от разбирательств тех бессонница-
С душевной болью и сердечной заодно…
С тобою Бог! В минуту эту тяжкую!
Поддержит Он- и это ты пройдешь!
Стремится враг сломить тебя украдкою-
Желает видеть, как ты упадешь!
Ты- устоишь! Господь тебя не выпустит!
Его рука от бедствий твоих – Щит!
Пусть враг все зло в удел земной твой выплеснет-
А Бог твоих родителей простит!!!
Ты только верь! Придёт в твой дом спасение!
Ты в Боге стой! А Он- не подведет!
В семью твою пошлет всем исцеление!
В сердца родителей Любовью Сам войдёт!!!
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 5304 раза. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
